Перша заповідь

Я Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, окрім Мене.

Першою заповіддю бог закликає пізнати і шанувати Його як єдиного Бога, і нікого і нічого, окрім Нього. Святих ангелів і святих людей слід  шанувати, але не так, як Бога, а як слуг божих, котрі можуть приносити Богові наші молитви та просити за нас милості Вседержителя.  А тому і допомоги у Бога ми повинні просити через них.

Друга заповідь

Не роби кумира (ідола) і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді, під землею – не вклоняйся їм і не служи їм.

Другою заповіддю бог забороняє вклонятися ідолам, а також віддавати творінням Божим і їх зображенням шану Божу, любити їх, як Бога, надіятися на них, як  на Бога.

Третя заповідь

Не взивай імені Господа Бога твого надаремно.

Заповідь ця забороняє називати ім’я Господа Бога в молитвах і під час розмови без благоговіння., розсіяно; божитися і клястися іменем бога. Господь Іісус Христос навчає нас завжди казати правду, щоб клятва і божба були зайвими.

Четверта заповідь

Пам’ятай день суботній , щоб святити його; шість днів працюй і виконай усі свої справи. А день сьомий  - субота  - для Господа Бога твого.

Виконуючи четверту заповідь, ми повинні:

-            Працювати в будні;

-            Дні відпочинку, тобто вихідні  та свята, присвячувати служінню Господу Богу.

Кожна людина повинна працювати, за винятком маленьких дітей та хворих, або людей, які заслабли внаслідок похилого віку. Про обов’язок працювати апостол Павло написав: «Якщо хто не хоче працювати. Той і не їж» (II Сол. 3, 10).

Виконуючи четверту заповідь, свої службові обов’язки ми повинні виконувати сумлінно і чесно навіть у тому разі, якщо начальство нас не бачить. Це служба, якої від нас вимагає Бог.

У старозавітні часи (до пришестя Христа на землю) святкувався день суботній. Але вже перші християни після святого Воскресіння Господа замість суботи стали вшановувати неділю  - день, коли Господь Воскрес, смертю подолавши смерть. Святкування неділі у перших християн засвідчено як Святим писанням, так і Святим Переданням.

П’ята заповідь

Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було тобі і довго жив на землі.

П’ята заповідь приписує шанувати батьків. Це означає шанобливо обходитися з ними, коритися їм, годувати їх і дбати про них під час хвороби і старості, а після їхньої смерті, так само. Як і за життя. Молитися про спасіння душ їхніх і вірно виконувати їхні заповіти. Що не суперечать закону Божому.

Наскільки легко і природно любити і шанувати батьків, яким ми завдячуємо своїм життям, настільки є тяжким гріхом неповага до них. Тому. За законом Мойсеєвим, за лихослів’я проти батька або матері належала смертна кара.

До заповіді про шанування  батьків додано обіцяння благополуччя і довгого життя для того, щоб краще спонукати до дотримання такої заповіді, на якій стверджується лад по-перше, родинного, а по-друге  - суспільного життя.

Шоста заповідь

Не вбивай.

Цією заповіддю забороняється вбивство. Втім, не кожне забирання життя є вбивством. Коли воно відбулось ненавмисне, коли вбивають неприятеля у війні за Вітчизну, або коли злочинця карають смертю. Однак, навіть у ненавмисному вбивстві людина потребує очищення.

Найстрашнішим із законопорушник вбивств є самогубство. Вбивство самого себе ще більше суперечить природі, як когось. Подібного до себе. Наше життя не належить нам як власність, а лише Богу, який дав нам Його.

Окрім тілесного вбивства є також духовне. Таким видом є спокуса, коли хтось розбещує ближнього або збиває на шлях невір’я та беззаконня, і цим наражає його душу смерть духовну. Вбивчою є навіть внутрішня ненависть до когось. Апостол Іоанн Богослов сказав у своєму посланні: «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб».

Сьома заповідь

Не чини перелюбу!

Вона забороняє будь-яку плотську нечистоту.  Цього також стосуються різні ігри нескромні, непристойні пісні, читання  того, що згубно для душі.

Восьма заповідь

Не крадь.

Особливо цією заповіддю забороняються такі гріхи, як грабіжництво, або віднімання чужої речі з насильством; крадіжка, або таємне викрадення речей; обман – привласнення чужого хитрістю; святотатство, тобто привласнення собі того, що належить Богові і Церкві.; хабарництво, дармоїдство, привласнення чужого в лихий спосіб. Усе, що ми маємо, належить Богові, а надлишок дається нам від Провидіння Божого для допомоги бідним.

Дев’ята заповідь

Не будь неправдивим свідком на ближнього твого.

Забороняється всяка неправда і брехня, у всіх її видах. Не можна свідчити неправдиво у суді, а також корити інших, якщо навіть у них і справді є вади. Також забороняється обмова. Взагалі заповідь скерована проти марнослів’я. яке породжує осудження. Пусту балакучість та огидні глузування над ближнім.

Десята заповідь

Не побажай жони приятеля твого, не побажай дому ближнього твого, ні поля його, ні слуги його, ні служниці його, ні вола його, ні осла його, ні всього, що є у ближнього твого.

Заповідь забороняє бажання, що є противними любові до ближнього. Господні заповіді забороняють не тільки погані справи, але і погані думки. Коли у душі є погані бажання та помисли, то вона вже не є чистою перед Богом. До того ж, слід угамовувати в собі погані бажання і думки, бо саме із них потім, наче з насіння, народжуються погані вчинки.