24 липня став святом на честь блаженної Ольги (Єлени), котра була дружиною князя Ігоря. Літописці не мають однієї історії, щодо її народження. Одні кажуть, що вона була із роду Остромисла, що правив Новгородом, Нестор пише, що вона з’явилась на світ на Псковщині. Ще з дитинства вона не була схожою на інших дітей – її вирізняла незвичайна врода та великий розум. Князь Ігор на одному із полювань хотів був переправитись на інший берег річки та гукнув юнака, що правив човном. Коли він був уже біля Ігоря, князь зрозумів, що то не юнак – то дівчина, та ще надзвичайно красива. І як настав час Ігореві одружуватись, то всі знатні та багаті наречені не були йому до вподоби і тільки Ольга була йому люба. Ось так проста бідна дівчина стала княгинею. По смерті князя вона правила державою, аж поки не досяг повноліття їх син Святослав.

Про її помсту древлянам за смерть чоловіка також складено багато легенд. Так, що уже і не відрізнити, де правда, а де  - вигадка.  Ольга зуміла навести лад в державі, встановила правосуддя. За це її полюбив простий народ. Тоді уже були на Русі християни, котрі шанували єдиного Бога, попри те, що більша частина так і залишалась язичниками. Ольга розпитала про грецьку віру і захотіла навчитись їй. Потім вона навіть вирушила в подорож до Греції, так була вражена розповідями про невидимого Бога,  якому почали поклонятись люди.

Там, у Греції вона вивчила усе, про Христову віру і тоді й собі захотіла прийняти її.  Вона була готова прийняти хрещення, навіть не дивлячись на те, що усе своє життя до того була язичницею. Її вродою та мудрістю захопився візантійський імператор Костянтин.  Та хитра Ольга попрохала його, щоб перед тим, як одружуватись, вона хреститься.  Звичайно, що імператор погодився на таке. Тоді вона попросила його стати її хрещеним батьком і Костянтин погодився. Після хрещення вона сказала йому, що хрещений батько не має права одружуватись на своїй дочці і імператор змушений був визнати, що Ольга перехитрила його. Він свій намір облишив, а Ольгу нагородив щедрими дарами і з Царгорода проводив її з величезною шаною та почестями. Княгиня взяла із собою декількох священників,частинку від Господнього хреста, деякі ікони та утвар, і повернулася назад до Києва. Свого сина вона не навернула до християнства, однак він не забороняв приймати християнську віру тим, хто виявляв таке бажання.

Ольга померла  969 року і її було поховано за християнським звичаєм. Її мощі св.. Володимир переніс у Десятинну церкву. Під її фундаментом вони залишились і до нині.